У Дніпрі допомога людям поважного віку сьогодні — це не лише про базові послуги, а й про увагу і підтримку в щоденному житті. Тут створено простір, де можна не лише отримати необхідне, а й відчути себе потрібним, почутим і не самотнім. Саме так працює Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування — найбільший у місті заклад, де поєднуються соціальна адаптація, натуральна допомога, гарячі обіди й догляд вдома, пише “Наше місто”.
У світлій кімнаті одного з відділень жінки старанно переплітають нитки— із цього народжуються килимки для військових. Поруч — малюнки, подушки, вироби ручної роботи. Для когось це просто дозвілля, а для когось — новий сенс життя.
Любов Костянтинівна
-Я плету кіску, а потім з неї в’язатиму килимок для солдатів на фронт, – каже Любов Костянтинівна. – Відвідую терцентр півтора року, і за цей час він став для мене дуже важливим місцем. Мені подобається фізкультура — у нас є тренажери, керівник проводить заняття, ми рухаємось, не сидимо на місці. Є кімната для відпочинку, де можна перепочити, поспілкуватися. Ми малюємо, робимо подушечки, вирізаємо, шиємо. Я за фахом конструктор моделювання, але тут навчилася ще більше — і в’язати, і допомагати іншим. Але найцінніше — це люди. Тут дуже добре спілкуються і тепер всі тут – мої друзі.
Її слова доповнює інша підопічна — Ніна Павлівна. Вона зізнається, що колись прийшла сюди з недовірою.
Ніна Павлівна
-У терцентрі я вже три роки, дізналася про нього випадково, і була навіть здивована, що він існує так давно, – каже жінка. – Прийшла з сумнівами, чесно скажу. Але вже з першого дня відчула, що це моє місце. Я дуже вдячна керівництву і всім співробітникам — це люди з теплом, з посмішкою, з доброзичливістю. Тут завжди приємно. Я отримую справжнє задоволення від того, що приходжу сюди. Відвідую майстер-класи, ходжу до психолога, обов’язково займаюся у фізкультурному залі. І навіть така річ, як киснева пінка, — це теж важливо для нас. Ми вже маємо проблеми зі здоров’ям, із серцем, і така підтримка дуже відчутна. Загалом мені подобається абсолютно все.
Втім, не всі підопічні можуть щодня приходити до центру. Для тих, хто через вік або стан здоров’я залишається вдома, працює послуга догляду вдома. Одна з тих, хто її отримує – 83-річна Олена Григорівна Бутенко.
Олена Григорівна
-Я дуже-дуже вдячна нашому меру і нашому терцентру, – каже Олена Григорівна. – Таку роботу вони проводять — ще до повномасштабної війни робили багато, а зараз і поготів. Я отримую обіди — це ж яка праця: приготувати, запакувати, зробити все якісно, а людей же багато. Я отримую готові обіди двічі на тиждень, вони смачні, і це велика допомога. У мене вже немає сил готувати. Тетяна приносить — і мені вистачає на цілий день. Це не тільки економія, це повага і турбота. Я хвалю нашого міського голову Бориса Альбертовича за таку увагу до нас.
Вона усміхається, коли говорить про свою соціальну робітницю.
-Танюша ходить до мене вже 6–7 років, а загалом я на обліку в терцентрі 12 років, – додає жінка. – Вона допомагає у всьому: приносить продукти, ліки, платить комунальні, супроводжує до лікарів. Я вже не можу сама — ні в магазин, ні куди. І вона завжди поруч. Раніше, коли могла, я ходила до терцентру, співала в колективі “Ягідка”. Це були дуже хороші часи.
Соціальна робітниця Тетяна Гуржій розповідає про свою роботу без прикрас — як про щоденну відповідальність.
Тетяна Гуржій- соціальна робітниця
-Працюю вже сім років, – пояснює жінка. – З Оленою Григорівною ми познайомилися шість з половиною років тому і одразу знайшли спільну мову. Я виконую все, що потрібно підопічним: купую продукти, ліки, ходжу до аптеки, супроводжую до поліклініки. Усе робимо відповідно до державного стандарту і індивідуального плану. Загалом у мене десять підопічних. Відвідую їх двічі на тиждень, а до декого приходжу й частіше — залежно від потреб. Це люди поважного віку, четверта група мобільності, у всіх є проблеми зі здоров’ям. Ми не лише приносимо обіди, які вони дуже чекають, а й прибираємо, миємо посуд, допомагаємо з побутом. Це комплексна підтримка.
Про масштаби роботи говорить керівниця Дніпровського міського територіального центру соціального обслуговування Ольга Мешко. Вона підкреслює: за кожною цифрою — конкретна людина і її історія.
керівниця Дніпровського міського територіального центру соціального обслуговування Ольга Мешко
-Ми зараз знаходимося в одному з наших відділів у Соборному районі, де обслуговується 1300 підопічних, – сказала Ольга Мешко. – Тут у нас є все: і догляд вдома, і натуральна допомога, і соціальна адаптація, і денний догляд. У нас потужна матеріальна база і дуже професійні, чуйні колективи. Ви самі бачите — люди задоволені, вони приходять, спілкуються, відвідують різні заходи. Ми працюємо і з деменцією, і з когнітивними розладами, підтримуємо фізичний стан.
Вона додає, що центр — це не лише про допомогу, а й про відчуття потрібності.
-У цей час особливо важливо, щоб людина відчувала: вона не одна, про неї пам’ятають, – додала Ольга мешко. – У нас діє міська програма з надання обідів, активно працює послуга догляду вдома. І ми справді піклуємося про людей — це не формальність. З початку 2026 року на обліку в терцентрі перебуває майже 10 тисяч осіб, серед них понад 1400 внутрішньо переміщених. У 2025 році нашими послугами скористалися майже 12 тисяч людей. Близько 5400 отримують догляд вдома, а допомогу їм надають приблизно 450 соціальних робітниць.
Окремий напрям — соціальна адаптація
-Майже півтори тисячі людей відвідують заходи в межах соціальної адаптації — це концерти, майстер-класи, екскурсії, – додала Ольга Мешко. -Нещодавно у чотирьох відділеннях запрацювали сенсорні кімнати за підтримки благодійного фонду. А ще з перших місяців повномасштабної війни у нас сформувався рух “Бабусі для ЗСУ” — і це теж про активність і небайдужість наших підопічних.
У цих історіях — більше, ніж просто соціальні послуги. Тут про людяність, про підтримку, яка не вимірюється лише цифрами, і про прості речі, що повертають відчуття гідності: теплу розмову, допомогу в побуті, можливість творити і бути потрібним.
Фото Валерія Кравченка.
Читайте також: Великодня творчість у Дніпрі: як підопічні терцентру робили кроликів і крашанки.
Раніше ми писали: Активність без вікових меж: секрети соціальної адаптації у Дніпровському терцентрі.
Джерело:nashemisto.dp.ua
