Дніпропетровщина залишається одним із головних регіонів України, який приймає людей, змушених тікати від війни. Саме сюди від початку повномасштабного вторгнення евакуювалися сотні тисяч переселенців із Донеччини, Луганщини, Харківщини та прифронтових громад самої області. Через близькість до фронту регіон став не лише гуманітарним хабом, а й тимчасовим домом для великої кількості людей, які втратили житло, безпеку та звичне життя. Про це розповідає “Наше місто”.
Одним із таких місць прихистку став шелтер у селі Любимівка, що на Дніпропетровщині. Сьогодні тут мешкають понад сто переселенців — переважно люди похилого віку, маломобільні люди та родини, які були змушені евакуюватися через постійні обстріли. Для багатьох із них це не просто тимчасове житло, а місце, де після пережитого вони змогли отримати підтримку, допомогу та відчути хоча б мінімальну стабільність.
Шелтером опікується фонд «Сприяння та розвитку» під керівництвом Костянтина Жалдакова. Саме сюди після евакуації потрапляють люди, які втратили дім або більше не можуть залишатися поблизу бойових дій.
Адміністраторка шелтеру Валентина і сама є переселенкою. До Любимівки вона переїхала наприкінці 2023 року. Сьогодні жінка допомагає людям, які проходять той самий складний шлях.
“У нас зараз проживає 108 людей. Раніше шелтер був майже повністю заповнений. Зараз місця ще є, але люди продовжують приїжджати”, — розповідає Валентина.
За її словами, останнім часом найбільше евакуйованих прибуває саме з населених пунктів Дніпропетровської області, де безпекова ситуація значно погіршилася через наближення фронту.
У шелтері немає жорстких обмежень щодо терміну проживання. Люди можуть залишатися стільки, скільки потребують допомоги та підтримки.
“Це місце тимчасового проживання, але якщо людей усе влаштовує, ми нікого не виганяємо. Є мешканці, які живуть тут уже понад рік”, — каже адміністраторка.
Основні правила стосуються взаємоповаги, порядку та безпечного співіснування. Тут намагаються створити не просто місце для ночівлі, а максимально комфортні умови для життя.
У будівлі облаштовані кімнати для проживання, душові, пральня, кухні та зони відпочинку. Люди можуть самостійно готувати їжу, прати речі та користуватися всім необхідним побутовим обладнанням.
“У нас є пральня, душові, кухня, посуд, рушники — усе необхідне для нормального життя. Люди можуть без проблем приготувати собі їжу, попрати речі. Ми постійно щось ремонтуємо, покращуємо територію, щоб людям було комфортніше”, — говорить Валентина.
Більшість мешканців шелтеру — люди віком 65+. Також тут проживає багато маломобільних переселенців та людей з інвалідністю. Саме тому волонтери та працівники намагаються організувати для них максимально зручний побут.
На території облаштовані альтанки та дитячий майданчик, який допомогли встановити благодійні організації. Для людей також організовують гуманітарну, психологічну та юридичну підтримку.
“Нам дуже допомагають різні організації — і гуманітарно, і психологічно. Приїжджають юристи, психологи. Ми намагаємося створити для людей затишок, щоб вони хоча б тут почувалися спокійніше”, — пояснює адміністраторка.
Частину продуктів для мешканців привозять благодійники. У шелтері працює своєрідна спільна кухня, де люди готують собі їжу самостійно. Для багатьох це вже стало частиною щоденного життя та своєрідною підтримкою одне для одного.
“У нас є велика кухня на кілька плит, холодильники, усе необхідне. Дехто готує сам, а ще ми варимо гарячі страви. Люди двічі на день можуть поїсти гаряче”, — каже Валентина.
Проживання у шелтері безоплатне. Мешканці лише частково допомагають покривати комунальні витрати.
Історія переселенки з Донеччини
Ольга — переселенка із села Богатир, що на Донеччині. До повномасштабної війни вона жила звичайним життям разом із літньою мамою, доглядала дім і не планувала залишати рідне село. Але навесні 2025 року її життя змінилося назавжди. Під час артилерійського обстрілу жінка отримала важке поранення та втратила ногу. Сьогодні Ольга мешкає у шелтері в селі Любимівка, проходить реабілітацію та вчиться жити заново з протезом.
Ольга згадує: наприкінці квітня 2025 року ситуація у селі стрімко погіршувалась. Обстріли ставали дедалі сильнішими, а можливостей для евакуації майже не залишалося.
«У квітні 2025 року у нас у селі був артобстріл. Я потрапила під артобстріл, і мені ампутували ногу в Межовій», — розповідає жінка.
Після поранення її доставили до лікарні, яка знаходиться у Межовій громаді, а згодом перевезли до міста Самар, де вона проходила лікування кілька місяців.
Через постійні обстріли у рідному селі вже майже не залишалося ні поліції, ні волонтерів, які могли б допомогти людям виїхати. Ольгу евакуював брат — буквально рятуючи її з-під вогню.
«Брат вивіз мене мотоциклом. Там уже нікого не було, хто міг би допомогти. Кожна хвилина була дорогою», — згадує вона.
Жінка розповідає, що тоді залишатися вдома було смертельно небезпечно. Втім, до останнього вони не хотіли покидати рідне село.
«Ми жили з мамою. Їй 89 років. Вона не хотіла виїжджати. Та й їхати, чесно кажучи, було нікуди. Ніхто не чекав ніякого “русского мира”. Просто не було куди їхати. Усе життя залишалося там», — говорить Ольга.
Після евакуації Ольга спочатку потрапила до лікарні, а далі — на тривале лікування та реабілітацію.
Після кількох операцій жінка проходила реабілітацію у Superhumans Center, де їй встановили протез.
«У січні мені поставили протез. Потім була ще реабілітація — вчилася ходити заново», — розповідає вона.
Ольга зізнається: найважчим після поранення було не лише фізичне відновлення, а й усвідомлення того, що життя повністю змінилося.
Попри це, вона не залишилася наодинці зі своєю бідою. Жінці допомагали волонтери, гуманітарні організації та працівники шелтеру.
«Мені допомогли оформити інвалідність, возили по лікарях, на комісії. Я дуже вдячна всім людям, які були поруч», — говорить переселенка.
З липня 2025 року Ольга мешкає у шелтері в селі Любимівка. Каже: тут знайшла не лише дах над головою, а й підтримку, якої так бракувало після пережитого.
«Умови тут хороші. Кімната хороша, ремонт, постіль. До нас дуже уважно ставляться», — ділиться вона.
Наразі у кімнаті разом із нею проживають ще кілька переселенців. Попри складні обставини, жінка намагається триматися та поступово адаптуватися до нового життя.
Фото: особисті фото героїв матеріалу
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Благодійна допомога, Волонтери Дніпра, Головне, Дніпро, Допомога переселенцям, Допомога у Дніпрі, Переселенці, Україна Росія війна
Дивіться також: Ручне розміщення оголошень на 100 популярних сайтах України
Джерело:nashemisto.dp.ua
