15 та 16 травня у Дніпровському національному театрі опери та балету велика подія – прем’єра опери «Дон Жуан». Журналісти видання «Наше місто» відвідали генеральну репетицію вистави.
Чому це велика подія? Тому що у Дніпрі вперше вирішили поставити класичну оперу на музику геніального Моцарта у сучасній інтерпретації. Ба більше, українською мовою у перекладі Миколи Лукаша, до того ж додавши субтитри на екрані – щоб сутність того, що відбувається на сцені, було зрозуміло всім та кожному. І все ж таки прочитати першоджерело – лібрето Лоренцо да Понте – не завадить. Тому що на нього, як на міцну нитку, режисер В’ячеслав Жила нанизує власні ідеї, які іноді здаються трохи божевільними.
Прем’єрі Дон Жуана передувало чимало інтригуючих анонсів, починаючи з афіші. До речі, її зміст буде зрозумілий тільки тоді, якщо ви додивитесь виставу до кінця. А це неважко, бо візуал постановки нагадує калейдоскоп, який багато з нас хто із захопленням крутив у дитинстві. Спостерігаєш за хаотичним рухом камінців і кожен раз думаєш: а до чого тут з’явився саме цей? Не зрозуміло, але виглядає цікаво і прикольно. Так само й тут.
У першій дії нібито тотальний мінімалізм у сценографії, суворі чорні декорації, класичні костюми головних героїв донжуанської доби. Аж раптом – якісь люди в уніформі, драбина як з «Епіцентру», ті самі славнозвісні людособаки на повідцях, схожі на працівників цього супермаркету.
Друга дія – це просто повний розрив шаблону для місцевої оперної сцени. Пляж, лежаки, купальні костюми, банні халати. І серед всієї цієї пишноти – люди з велосипедами, яким для повноти картинки не вистачає хіба що грон бичків та пакетів з вареною кукурудзою. Сумно і нудно точно не буде – навіть тим, хто до цього моменту вже почав трохи плутатись у численних коханках Дон Жуана. А тим, хто мріє зблизька побачити гульвісу, або навіть доторкнутись до нього, раджу купляти квитки на бокові місця – буде інтерактив з глядачками.
До речі, тих хто вважає, що в опері артисти мають виключно добре співати, мінімально рухатись та бути у костюмах, відповідних певному часу, заспокою. Сім років тому я була у віденській опері, давали «Макбета» Джузеппе Верді, головну партію виконувала одна з найяскравіших оперних зірок – Пласідо Домінго. Так ось, судячи зі сценографії, дія відбувалась в офісі якоїсь компанії, герої були вдягнені відповідно – у ділові костюми та спідниці-олівці. На завісі, коли вона ще не відкрилася, була зображена картина сучасного художника-абстракціоніста. Всі були задоволені і щиро аплодували.
Тому сміливо констатую: те, що Дніпровська національна опера під керівництвом Ростислава Карандєєва наважилась на такий експеримент, стовідсотково заслуговує аплодисментів та підтримки. Звісно, в цьому велика заслуга диригента- постановника Ігоря Пучкова, хореографки-постановниці Ольга Семьошкіної, художника Романа Михайлова, художниці по костюмах Тетяна Вакули. Неможливо також не відзначити роботу хормейстера-постановника Ірини Непочатих, бо хор у цій виставі – це живий рухливий організм. Взагалі всі герої за режисерським задумом мінімально статичні, і це прекрасно.
Навмисно не відзначаю солістів-виконавців, бо їх у кожній партії по три. Тобто той Дон Жуан, Донна Анна, Командор, Лепорелло, яких ми бачили вчора, сьогодні та завтра можуть бути зовсім іншими. Тож раджу всім прийти до театру, подивитись виставу і скласти власне враження від побаченого. Особисто я точно піду на неї вдруге – коли постановка наповниться силою, стане соковитою, артисти здобудуть впевненість та почнуть не тільки хвилюватись, а й отримувати кайф від того, що вони роблять.
Фото Валерія Кравченка.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у Дніпрі готується прем’єра «Дон Жуана».
Джерело:nashemisto.dp.ua
