«Наше місто» публікує історію Миколи — командира роти 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле», яку бригада оприлюднила на своїй сторінці.
Микола тримає Степногірськ. Сам він провів на позиціях понад 140 діб. Але його власна війна почалася ще в перші години повномасштабного вторгнення — у лютому 2022 року.
До війни Микола добре заробляв на будівництві та ремонті нерухомості. Мав що втрачати. Але коли побачив, з якою швидкістю російські колони просувалися в перші дні вторгнення, вагань не було.
За плечима у нього був досвід служби в прикордонних військах. Та масштаб великої війни виявився іншим.
— У перший день, коли ми зайняли позиції, потрапили під шалений мінометний обстріл. У нас були автомати, лопати та шматок чорної плівки, щоб накрити вириту яму.
Перші місяці він описує як суцільний хаос — тисячі цивільних людей опинилися в реальному бою. Але встояли.
— Уже на другий день у нас були поранені, а потім і загиблі. Ми зрозуміли, що це справжня війна і тут є смерть. Але бойовий дух був настільки високий, що ми відчували себе щитом України.
Перше поранення Микола отримав у 2023 році. Після бою, в якому вдалося втримати відбиту у ворога лісосмугу, автомобіль із бійцями підірвався на протитанковій міні. Водія вибухом викинуло через двері. Микола на вісім місяців вибув зі служби.
— Ми й досі воюємо разом, — каже він про водія.
Повернувшись, він побачив уже іншу війну. Якщо раніше головну загрозу становили артилерія та міномети, то тепер небо заполонили дрони зі скидами. Від одного з них Микола отримав друге поранення.
Після переведення бригади на Запорізький напрямок почався третій етап — етап домінування безпілотників.
— Нам доводиться постійно вчитися. Знання 2022-го вже не працюють. Знання 2024-го теж швидко застарівають. Сучасна тактика враховує, що після демаскування перший дрон виб’є двері, другий вибухне всередині, а третій полетить добивати.
Попри все це — жодної втраченої позиції. Ні під артилерією, ні під роями дронів.
Із позицій у Степногірську Микола вийшов посеред зими. Тепер його головне завдання — забезпечити бійців, які залишилися там, усім необхідним. Вода, їжа, ліки та засоби зв’язку доставляються на позиції вантажними дронами.
За час його служби донька закінчила школу й вступила до університету. Сам Микола мріє про будинок із садом і городом — про те, від чого колись відмахувався.
— Колись дружина казала про таке, а я відповідав: ніколи. А тепер мрію. Але реалізувати це можна лише тоді, коли захистимо цю землю.
А зараз він мріє про туман, дощ і пориви вітру — щоб хлопці з його роти змогли вийти на ротацію.
Читайте також: У Карпатах дніпровським ветеранам допомагають повернутися до цивільного життя: як працює програма «Компас героя».
Дніпро відновлює: як місто стало центром реабілітації поранених.
Від фронту до власної справи: як ветерани із Дніпра розвивають бізнес.
Категорія: Війна, Новини Дніпра
Позначки: Україна Росія війна
Дивіться також: Ручне розміщення оголошень на 100 популярних сайтах України
Джерело:nashemisto.dp.ua
